← ГДЗ 10 клас Українська література О.М. Авраменко, В.І. Пахаренко 2018 

Володимир Винниченко

zoom minus Завдання № 12 zoom plus

12. Проаналізуйте мовновиражальні засоби новели «Момент» В. Винниченка.

Як великий майстер художнього слова В. Винниченко використовує у новелі «Момент» усе багатство мовновиражальних засобів.

Наприклад, лише в одному абзаці «А ліс присовувавсь все ближче та ближче. Темна стіна його тупо, мовчки дивилась на нас, і вороже щось було в цьому погляді, холодне, заховане в собі.» знаходимо метафори: «ліс присовувавсь», «стіна…дивилась», епітети: «темна стіна лісу; вороже щось,.. холодне, заховане в собі; вороже щось» і градацію: «ближче та ближче», «тупо, мовчки».

Якщо проаналізувати весь текст новели, легко помітити, що епітетів у ньому найбільше: небо, синє, глибоке, далеке; пустотливе прізвище; дикими, серпосхожими пасмами; небо синіло так ясно, так спокійно, привітно; блискучих, маленьких, чепурненьких мушок; яру дикому, порожньому; чорні, великі, таємні ворони; любих, добродушних, невередливих верб; темна глибина; смерть… чорна, слизька, огидлива; щось велике, горде, могуче в грудях, щось легке, широке; блідим, напруженим лицем; напруженим, любовним, довгим поглядом; великими благаючими очима підстреленої лані; зелене море; найвище щастя; одвертими, видющими очима; велика, тепла хвиля; невідомою тугою; великою журбою; дикий галас смерті; налиплою буденщиною; осиротіле щастя.

Часто письменник ставить їх поряд декілька (щось велике, горде, могуче в грудях, щось легке, широке; журні, прекрасні, чисті квіти минулого).

Цей художній засіб допомагає йому точніше передати думку, надати мові образності, емоційності.

Цікавими є епітети, утворені поєднанням двох іменників: вихор життя; жаром щастя; щастя крові, мозку, нервів, кісток; щастя народження; очима душі; хвиля чулості; хвилею згуків; хмара асоціацій, почувань; стіна лісу; море хлібів.

Особливу художню силу має в тексті персоніфікація як різновид метафори: хатка задумливо дивилась; поле сховалось, а з ним сховався й тин; кохалося поле, шепотіло, цілувалось; волосся… обіймало лице»; глибина ждала нас; вітрець лащиться і грається з квітками; стіна… ховала і чекала нас; ліс похмурився; журба народилась; охоплює хмара; одсувалась назад стіна лісу.

Без сумніву, вони увиразнюють мовлення, збагачують, емоційно збагачують його, дозволяють авторові з більшою переконливістю вплинути на читача, підкреслюють індивідуальність стилю письменника.

Порівнянь у тексті значно менше — неначе чайки в морі понад скелею; темніла, як тин; шапка, як гарячий компрес; ми були парою колосків; дорога, наче бура річечка, ніч тонко дзвенить у вухах, як кажан вічності; як небо, як повітря гір, як могучий потік.

Порівняння допомагають більш точно уявити предмет або явище; допомагають побачити в предметі нові, невидимі сторони; вони надають розповіді особливу наочність.

У новелі наявні також інші художні засоби.

Наприклад, анафора:

1) — Не видно нікого… — шепотіла панна.

— Не видно… — шепотів я.

2) — Ходім… — прошепотіла панна.

— Ходім… — прошепотів я.

3) Хай жде! Хай жде, чорна, слизька, огидлива…

4) Люблю я цей процес у лісі, в полі! Чистий він, не скалічений цими моралями людей, не заслинений лицемір’ям похоті, сильний, одвертий, простий. Люблю цих кузьок, пташок, цих маленьких, несвідомих протестантів проти лицемір’я старшого брата свого — людини.

5) Ми — двоє людей, загнаних другими людьми, — сидимо і маємо зараз через щось іти ще до якихось інших людей, що десь стоять у цьому лісі серед його кохання і ждуть нас з смертю в руках. Ми — двоє загнаних людей, близькі, з очима, повними ласки й тепла одне до одного, з бажанням злити це тепло докупи, впитись цим теплом, цією ласкою, цим великим даром життя, ми, двоє людей, а не кузьок, — сидимо і не сміємо цього зробити, бо… бо ми ж всього кілька годин знайомі одне з одним. Ми можемо зараз умерти, не стане ні моралі, ні законів, не стане ні кузьок, ні ласки, ні тепла, але ми… не сміємо.

6)…це було найвище щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими, видющими очима душі.

Парцеляція — Ще кілька кроків… Просвіт більше… Засивіло небо…

Перифраз — носити голову на плечах (у значенні жити); носити в душі (пам’ятати).

Градація: гарно стало — якось бадьоро, цікаво, дужо; стає безмірно журно, тепло, затишно; хотілось взяти її за руку, притулитись, злитись з нею та інші.

В.Винниченко як великий майстер художнього слова завжди прямував до гармонії змісту та форми.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12